Юрко ЗЕЛЕНИЙ »» Словник. Український Новотвір. Пошук нових слів на запит часу. Повернення спалених слів в ужиток »» Як говоримо, так і мислимо!

СВІТЛЯР - фотограф

(затерте сов'єтами) Нашому гарному слову світлина – питомо українському відповіднику фотографії – ще якось вдалося вижити і помалу оклигати: нехай воно і сприймається широким загалом трохи насторожено, але сьогодні вже не скажеш, що це слово надзвичайно рідкісне, і коло його вжитку дедалі ширшає. Слово світлина виникло на початках фотосправи і походження його просте та обґрунтоване, бо ж фотографія – це ніщо інше, як зображення, яке карбувалося раніше на покритих шаром срібла пластинках, пізніше на плівці, а нині й взагалі відразу записується в числовій матриці під дією променів світла. Власне, грецьке φωτός [фотос] і означає «світло», а знову ж таки грека γράφω [графо] – «пишу, креслю, малюю». Відтак фотографія буквально означає «малюнок світлом», «світлова картина» – звідси і взялося наше світлина.

У роки сов'єцького «злиття націй та мов» і насильницького стирання відмінностей між російською та українською мовами було спалено далеко не один український словник технічних, ділових та наукових термінів, і в прямому розумінні кислотою витравленні з текстів питомо наші слова [на підтвердження цього щиро запрошую зазирнути хоча б у кілька першоджерел: наприклад, у дописи добродійки Марії Процик Українські видавничі терміни у словниках 20-30-х років ХХ століття (статтю можна проглянути або ж відразу і звантажити собі у вигляді .pdf), Сучасна Українська Видавнича Термінологія, у розвідці пані Ірини Кочан Динаміка Термінів З Міжнародними Кореневими Складовими, або ж у Словнику Чужословів Павла Штепи (ковзнути вниз, до слова «фотограф»)].

Проте сов’єтам так і не вдалося назовсім вибити з пам’яті світлину і вона почала повертатися до життя [дивись хоча б СЛОВНИК.нет або ж збірник словників РОЗУМ.орґ.уа]. Але виникло таке собі перекособочення: світлина-то вижила, а ось умілець, який її робить – чомусь ні. Хоча було таке слово – цілком літературне і зазначене у розстріляних словниках: нашою мовою знавець фотосправи називався не інакше, як світляр. Порівняйте з: чоботар, воротар, весляр, токар, знахар, столяр, слюсар – продовжувати перелік?

Українська мова ще задовго до виникнення модних нині жінкоборних (феміністичних) рухів і течій прагнула до називання речей своїми іменами, а відтак і розрізнення за статями, наприклад: вчитель—вчителька, лікар—лікарка, тож і світлинну справу це не оминуло: якщо він – світляр, тоді вона – світлярка. Відповідно існувало ціле словотворче гніздо термінів, про які нам забувають розповісти шкільні підручники:

фотографічний – світлярський або світлинний
фотографія (заняття) – світлярство, а також світлинництво, світлинкарство, світлопис (читай нижче)
фотографічний заклад (аґенція, лабораторія, студія тощо) – світлярня
фотовідбиток – світловідбиток
фотографувати – світлити, насвітлювати, насвітлити, посвітлювати, посвітлити, усвітлювати, усвітлити.
фотоапарат – світлячка (порівняйте з тим, як ми зараз називаємо дешевенькі-простенькі камери – мильничка :)) або світляч, світлик, світлильник (подібно до світильник, вітрильник), насвітник.

Як бачимо, слова фотоапарат і фотографувати не мають наразі чіткого і однозначного відповідника, тож його ще треба «устаканити» :)) з напрацювань наших предків.

Поряд з первинним словом світлина на Західній Україні подекуди можна почути говіркове знúмка. Це слово значно простіше для розуміння пересічним користувачем, оскільки має чіткий перегук з російським снимок [снімак], польським zdęcie [здєньце] чи чеським snímek [снíмек]. Це той випадок, коли галицька розмовна знúмка цілком могла б потіснити «офіційний» знімок, звучання і вимовляння якого є трудним, неприроднім для української мови.

ПС (післяслово).
Як відповідник російському снимок 1920-30х роках пропонувався ще й такий цікавий термін – зняток [наголос на я], але гадаю, що краще його сьогодні застосувати для іншого завдання: хоча б для того самого «прінтскріну» – тобто для означення відбитку, знятого з екрану:))

ППС (після післяслово).
До речі, на світанку світлинництва (утворене подібно до термінів рослинництво, тваринництво, тощо) російська мова мала теж свій гарний відповідник слову фотографія – светопись. Гарно звучить, чи не так? І за плином думки теж збігається з українським означенням: але ж це цілком природньо і зрозуміло, бо словотворення у суміжних мовах часто-густо відштовхується від одних і тих самих міркувань.

Слово светопись в російську мову ввів Сергій Львович Левицький, и Тлумачний словник В.І.Даля у поясненні слова фотографія послуговується саме цим терміном. Там само Володимир Іванович вжив й інше цікаве слівце – солнопись. Але останнє можна вважати як таке, що не прижилося і є направду рідковживаним. На відміну від светописи, яке себе нівроку і досі почуває, хоча так і не витіснило іншомовного, штучноствореного свого часу новотвору фотографія. Втім, нині російська светопись здебільшого вживається у художніх текстах, або для підкреслення якоїсь мистецької складової, ачи просто заради «красного словца». Відтак фотограф – светописец (подібно до російського живописец).

Разом з тим шириться вже новітнє тлумачення светописи: його застосовують для позначення досить вузького напрямку світлинкарства, де використовується тривала витримка для закарбування рухомих променів світла, джерелом якого можуть слугувати навіть підручні випромінювачі – ліхтарики, запальнички, світлодіоди, особові слухавки тощо, або світловідбивна краска.

Світлопис – а саме так це явище можна назвати українською мовою і почати розрізняти його зі світлярством взагалі – ще один прояв міської підкультури, такий собі світловий стінопис. Ця тямка на сьогодні не устоялася навіть і в «усезнайній» англійській мові, тому в ній явище світлопису має різні назви, найпоширеніші серед яких: freezelight (завмерле, заморожене світло), light writing (малювання світлом, власне – світлопис).

Най Шановний Читач вибачить дописувачеві цих рядків за надмірну кількість посилань у замітці! Знаю, знаю, що так робити не можна:) Просто словотвір – то така тонка річ, де кожне твердження, кожна думка і навіть піддумка :)) потребує неймовірну кількість доказів, підтверджень та переконувань. На жаль, у цієї справи наразі аж кишить – стільки є злословців і противників. А все від неуцтва, бо вчитися завжди важче, ніж не вчитися. Як то кажуть, «цього не ми не знаємо, а значить його не існує, ніколи не було і не буде». Вірю, що такий стан маємо тільки покищо.... А тішить те, що Справа новотвору і відродження гарних питомо своїх слів та повернення їх в ужиток зустрічає опір не тільки в україномовному середовищі, але і в російськомовному – ну це як в тій нашій оповідці про двох сусідів, пригадуєте? :)))) [жартую!!]

Чи сподобалося Тобі нове слівце?