Юрко ЗЕЛЕНИЙ »» Словник. Український Новотвір. Пошук нових слів на запит часу. Повернення спалених слів в ужиток »» Як говоримо, так і мислимо!

РАВЛИК - собака (значок @)

(новонабуле) Кожен, хто зирить у ці рядки, мабуть, не раз зіткнувся з тим, що при прочитанні прописки скриньки його називають собакою, ну наприклад: jurko.zelenyj@ukr.net. Тобто вголос читаємо: «юрко – крапка – зелений – собака – укр – крапка – нет». Даруйте, але особисто я себе собакою не вважаю. Вепром – ще куди не йшло, але псом – ні :)) Але чому ж тоді отой значок @ повсякчас у нас називають «ссобака»? Відповідь криється, як і завжди, у труднощах перекладу.

Офіційна назва того завиванця – at sign, тобто «значок ет». Англійською мовою значок електронної пошти так і вимовляться: [ет]. Перед тим, як рухатися далі – дозволю собі невеличку літописну довідку.

Витоки значка @ тягнуться ще від Середньовіччя. Тодішні ченці – хранителі древніх знань та таїн – займалися перекладами і переписами наукових та подієвих рукописів, написаних здебільшого латиною. А в ній частенько вживається прийменник ad, який в англійській мові видозмінився в at (тобто «на», «в», «до» ітд.) і вказує на приналежність, напрям, наближення. У письменах, що їх використовували ченці, буква d мала невеличкий «хвостик», приблизно такий – ƌ, який робив її схожою на число 6 у дзеркальному відбитті. Згодом прийменник ad злився в один знак і перетворився на @.

Це явище по-вчоному :) називається ліґатура, від латинського ligatura, що походить від кореня ligo – тобто «зв'язую». Подібне злиття двох писемних знаків в один набуло широкого поширення з розвитком тиснярської (друк – це від нім. Druck, тобто тиск, нажим, печать) справи. Робилося це насамперед задля гарнішого вигляду і кращого сприйняття відтиснених на папері букв. Крім того, це полегшувало набір текстів, коли в кліше треба було «заряджати» кожну буковку окремо. Відгомоном тієї першотисної доби до нас дійшли такі знаки як & – тобто et, де злилися прописні e і t; а також æ (a+e), œ (o+e), ß (f+s) та низка інших. В Українській мові це явище малопоширене і зустрічається лише у грубих шрифтах при написанні, наприклад, її.

В XV столітті закарлючка @ виринає знову. Іспанські купці використовували цей знак як скорочену назву міри ваги – arroba (десь 11.52 кг або 25.40 фунтів). Цікаво, що ця міра застосовувалася для позначення ваги худоби та вина.

В добу Відродження @ використовувався вже для позначення ціни, а в часи становлення промисловості – перших бірж, станків, заводських димарів, ітд. – значок @ почав прострибувати в розмаїтих розрахункових звітах. А вже звідти цей «рогалик», разом з #, %, $ та іншими щотними знаками, походження і першозначення яких майже забуті, перекочував на клавіатуру спочатку писарських машинок, а відтак і верстаків.

Закарлючка @ нікого не чіпала і вже доживала собі тихо віку, доки на неї випадково не поклав око Рей Томлінсон (Ray Tomlinson), дослідник з американського товариства BBN Technology. Ця спілка наприкінці 1960-х стала однією з учасниць втілення ARPANet – верстачної сітки, безпосередньої попередниці всемережжя – яка розроблялася на замовлення оборонки США. Добродій Томлінсон займався саме розробкою поштових програм і створенням сітки витальних [від дієслова витати], тобто уявних поштових скриньок. Зрозуміло, чому про перший, надісланий з одного обчислювача на інший лист не волали ведучі на ТБ, не було жодних представ, нагород та розголосу – навпаки, все було шито-крито: як не крути, а розробка була військова. Про те, що в Рейя щось таки, та й вийшло – знало не більше кількох сотень співробітників, утаємничених про існування «прамережжя».
Томлинсона, кажется, повеселила шумиха вокруг @, развернувшаяся по поводу 30-летия e-mail

Томлинсона, кажется, повеселила шумиха вокруг @, развернувшаяся по поводу 30-летия e-mail

Однак повернімося до нашого «собаки» :)) Томлінсон використовував клавіатуру виду 33 Teletype, і одного чудового дня він кинув погляд на неї у пошуках значка, який, з одного боку, точно не зустрічається в жодному імені чи назві, а по-друге, міг би чітко відокремити ім'я користувача від назви верстака, де зберігатиметься електронна скринька. Це мала бути стала сув'язь: ім'я—знак—місце. Крім букв і цифр клавіатура містила розмаїті розділові знаки, серед яких і зачаївся «собака», тобто @. У ті часи (до 1971 року, коли розкладка клавіатур була змінена) подібні значки були розташовані в другому ряді «натисок» (клавіш :)) зліва. Значок @ був правильним розв'язком задачі. [На світлині зліва – той самий Рей Томлінсон].

Як пізніше казав сам Томлінсон, котрого все життя доймали новинарі, це був єдиний можливий вибір. Але справжнє народження @ пережив у 1980-х, коли верстаки вийшли за тісні стіни дослідницької твірні, і в 1990-х, коли з'явилися перші гортачі сторінок у всемережжі....

Гаразд, але з якого милого завиванець – @ – став «собакою»? Людське бажання назвати цю закарлючку якось по-простому, і заразом так, щоб її можна було вирізнити в усній мові при називанні своєї електронної скриньки – зрозуміле. Але скільки і якої трави, якого зілля-дурману треба вжити, аби в цьому значку розгледіти обриси собаки? Відповідь на це питання дуже проста: справа не в зіллі, а в бездумному запозиченні, ба! не просто запозиченні, а ще й через недбалого посередника.

Відомо ж бо, що в кожному вузько-спрямованому середовищі завжди є свою говірка, свій балак: зрозумілий людям з цього середовища, але зовсім недотямки стороннім. Найбільш відомим загалові є злочинний балак, блатна фєня. Але своє арґо мають і лікарі, і водії, і слюсарі, словом – ми всі. Мають його і програмники. А позаяк вони – люди високо освічені, працюють головою, то й почуття дотепного в них особливе. Саме оті високочолі інженери свого часу назвали такий прилад, як «керувачка вказівником Х та Y» – мишкою. Тепер ця кличка є офіційним ім'ям приладу, який не має жодного відношення до щуроподібних. Тож на світанку електронної пошти англомовні програмники-кумедники значок @ на своїй робочій говірці стали називати як.... dog shit! Або кажучи по-нашому – собача гівнинка :))

Московські брати менші (мається на увазі, у справі розвитку електронної пошти) почули дзвін, але так і не змогли дібрати, звідкіля лине він. Або вони крихту не врубилися в суть, або просто побоялися буквально перекладати оте dog shit на російську: мовляв, якось не благозвучно звучить – какашка. Воно й англійською теж звучить не зовсім пристойно, але як вже було згадано, dog shit – це зворот, що використовувся суто у вузьких ремісничих колах, а взагалі тамтешній пересічний люд цей значок називає просто at. Тож московські умільці довго голови собі не мастили: shit відкинули і залишили лише слово dog, яке дослівно і переклали – собака. Тож сьогодні мало кого знайдеться навіть в знавецьких колах, хто б міг обґрунтовано пояснити, чому ж, до дідька, саме «собака»?

В колишньому СССР уся наука, високі технології перебували під проводом російської мови. Тож і основною мовою програмників та ІТ-ників на землях колишньої імперії була російська. З їхнього середовища «собака» вирвався надвір і пішов гуляти серед звичайних користувачів, а відтак перебіг до мови української – буквально і без жодних пояснень звідки, що та як.

Часто запитую співрозмовника, котрий начитує мені свою або чиюсь електронну скриньку: Ви справді вважаєте, що [ім'я, кличка, прізвище, тощо] – собака? Ні, відповідають, не вважаю – відповідає. Тоді, продовжую випит, чому ж Ви його так називаєте? Ну, мовляв, так кажуть на цей @ значок. Я ж продовжую дотепувати далі: ну і якої ж трави треба було накуритися, або якого ще дурману нализатися, щоби в закарлючці @ розпізнатися собаку? – знизування плечима у відповідь. Натомість не треба мати жодного сп'яніння, аби побачити схожість між значком @ і собачою гівнинкою :))

Ось так, через мовні перепитії і бездумні запозичення значок @ перетоврився на «ссабаку», хоча навіть неозброєним оком видно, що він швидше подібний на людське вухо, ніж на пса.

Цікаво, що це тільки в російській мові, а від неї і в українській, значок @ називаються «собакою». Як вже згадувалося, англомовні користувачі його просто читають як at, проте в інших мовах спромоглися цьому «рогалику» вигадати якусь ніжнішу кличку. Наприклад, фіни називають «сплячою кішечкою», угорці – «хробаком», китайці – «мишенятком», шведське назвисько можна перекласти як «булочка з корицею», а корейці цю кривулю називають.... «равликом». Як бачимо, ми не єдині у своєму починанні. До речі, російською теж можна було б цей значок називати «улитка» – і схожості побільше, та й звучить набагато милозвучніше. Наші ж північні сусіди, які борються за збереження і відживлення білоруської мови теж шукають свого відповідника: наразі триває суперечка, мовляв, яке слівце гарніше: «вітушка» чи «сьлімак»? Зрозуміло і без перекладача, еге ж?

Використання в обігу слова равлик замість значка @ має і суто застосовний, приземлений смисл. Не є таємницею, що сучасні роботи, що розсилають спам, вже легко вміють перехоплювати і вносити до своїх списків ел-скриньки, розпізнаючи їх саме за службовим символом @. Коли ж цю закарлючку замінити, скажімо, на напис [рАвлик], тоді задача для роботів-спамерів стає непідйомною. Відразу варто зазначити, що хитрощі на взірець [a], [at] у написанні скриньок теж вже не зовсім допомагають, бо машини навчилися і їх розпізнавати.

Якщо ж ще врахувати, що спамери у світі в основному англо-техно-мовні, то що таке наш «рАвлик» вони ще довго вивчатимуть. Водночас усій – наголошую – УСІЙ україномовній громаді на цілім світі позначення значка @ як равлик є зрозумілим на рівні підсвідомості – перевірено далеко не тільки за моїми власними спостереженнями. Себто Укр.Слово в цьому випадку несе не так художнє навантаження, свідчить не стільки про самовимахування автора цих рядків, а насамперед є технічною хитринкою у справі захисту своєї ел-скриньки від перехоплень роботами-засмітниками. Питомо українським технічними терміном.

Чи сподобалося Тобі нове слівце?